IЗ ЗБIРКИ КАЗОК ПIД ДУБОМ ЗЕЛЕНИМ ЗАЙЧИКОВА ХАТКА



Категории Наталя Забiла ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Оселились бiля рiчки Сiрий зайчик та лисичка. Зайчик — в хатцi луб'янiй, А лисичка — в крижанiй: Ось постукала в вiконця Тепла сонячна весна, I розтанула на сонцi Бiла хатка крижана. Почала лиса зiтхати: — Як я житиму без хати? Зараз зайця прожену Й влiзу в хатку луб'яну! Де вже зайчику малому Суперечить хижаку! Довелось тiкати з дому Бiдолашному звiрку. А лисиця та хвостата Влiзла в зайчикову хату I в хатинцi луб'янiй Оселилась, як в своïй. Пострибав по лiсi зайчик, Сiрий зайчик-побiгайчик, Сльози рiчкою ллючи: Страшно в лiсi уночi! Раптом вовк iде до нього Та й питає: — Що таке? Мабуть, в зайчика малого Лихо трапилось тяжке? — Ой, мене прогнала з хати Люта злодiйка хвостата! Ой, куди ж тепер пiду?.. Де я захисток знайду?.. — Годi, годi, зайчик, плакать, Витри слiзоньки своï. Знаю я цю розбишаку, Зараз вижену ïï! Пiдiйшли вони до хати, Вовк гарчить: — Ану, хвостата! Забирайся звiдсiля! — А лисиця вiдмовля: — От як скочу, як пiдскочу, — Полетить вiд тебе клоччя, На шматочки роздеру, Ще й на порох розiтру! Вовк злякався — та й тiкати! А зайча пiшло вночi Знову захисту шукати, Сльози рiчкою ллючи. Враз ведмiдь iде до нього Та й питає: — Що таке? Мабуть, в зайчика малого Лихо трапилось тяжке? — Ой, мене прогнала з хати Люта злодiйка хвостата! Ой, куди ж тепер пiду?.. Де я захисток знайду?.. — Годi, годi, зайчик, плакать, Витри слiзоньки своï. Знаю я цю розбишаку, Зараз вижену ïï! Пiдiйшли вони до хати. — Геть! — загримав волохатий. Забирайся звiдсiля! — А лисиця вiдмовля: — От як скочу, як пiдскочу — Полетить iз тебе клоччя, На шматочки роздеру, Ще й на порох розiтру! Як почув ведмiдь цю мову — Враз сховався у кущi, I побрiв наш зайчик знову, Сльози рiчкою ллючи. Стрiла зайчика собака, Розпитала, що та як. — Годi, — каже, — годi плакать, Не боюсь я розбишак! Пiдiйшла й вона до хати, Загарчала: — Геть, хвостата! Забирайся звiдсiля! — А лисиця вiдмовля: — От як скочу, як пiдскочу, — Полетить вiд тебе клоччя, На шматочки роздеру, Ще й на порох розiтру! Утекла й собака зразу! А зайчатко уночi Знов побiгло, вiд образи Сльози рiчкою ллючи. Враз iде назустрiч пiвник, Гострi шпори на ногах. — Що з тобою? Дуже дивно Зайця бачити в сльозах! — Ой, мене прогнала з хати Люта злодiйка хвостата! Ой, куди ж тепер пiду?.. Де я захисток знайду?.. — Що ж, провчу я розбишаку! — Де вже, пiвничок, тобi?! Вовк, ведмедик i собака Вiдступились в боротьбi... — Ну, за мене не страшися! Сам побачиш, — от ходiм! — Вийшли друзi на узлiсся, Де стояв зайчатин дiм. Мiсяць виглянув з-за хмари. Пiвник крилами ударив. — Годi спать — ку-ку-рi-ку! — На чужiм пуховику! Вмить лиса продерла очi. — Хто там ходить по двору? От як скочу, як пiдскочу — На шматочки роздеру! Не злякався пiвник смiлий Та на Ґанок як стрибне. — Забирайся, поки цiла! Не дратуй, гляди, мене! Вiдкида лиса запори, Бачить: пiвник-молодець, Гострий дзьоб, сталевi шпори Ще й червоний гребiнець. Тут лиса аж закрутилась — Я хороша! Я не зла! Я з зайчатком не сварилась, По-сусiдському жила!.. А сама — мерщiй на Ґанок, Та — по схiдцях, та у лiс!.. I зустрiнув зайчик ранок Знов веселий, як колись.
IЗ ЗБIРКИ КАЗОК ПIД ДУБОМ ЗЕЛЕНИМ ЗАЙЧИКОВА ХАТКА